Особливості розподілення судових витрат

За положеннями ч. 3 ст. 130 ГПК України,  у випадку відмови позивача від позову - понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, водночас витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

sudovii zbirАле якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Зазначимо, що відповідно до част. 1 та 3 ст. 123 ГПК України, до складу судових витрат входять судовий збір та витрати, пов’язані з розглядом справи.

У свою чергу, до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

- на професійну правничу допомогу;

 - пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

- пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

- пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У справі № 910/23235/17 позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів про: визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг та зобов'язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України внести відомості про визнання повністю недійсним вказаного свідоцтва до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та повідомити про це в офіційному бюлетені "Промислова власність".

Господарський суд міста Києва ухвалою, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, провадження у справі закрив.

У касаційній скарзі один з відповідачів просив скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ "Крок-Техно-Сервіс" про розподіл судових витрат; ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ "Крок-Техно-Сервіс" про розподіл судових витрат задовольнити. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що:

1. норми процесуального права відносять проведення експертиз (у тому числі на замовлення учасника справи) до витрат, пов'язаних з розглядом справи;

2. суди попередніх інстанцій на порушення вимог статей 123, 127 Господарського процесуального кодексу України не віднесли витрати ТОВ "Крок-Техно-Сервіс" до судових витрат та не застосували норму ч. 13 ст. 129 ГПК України щодо розподілу судових витрат на користь третьої особи у разі відмови від позову та закриття провадження у справі.

Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Касаційний господарський суд зазначив, що оскільки ТОВ "Крок Техно-Сервіс" подало заяву про залучення його як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а відповідно до ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову право на відшкодування судових витрат передбачено лише відповідачу у справі, при цьому позивач має право відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, то суди попередніх інстанцій закрили провадження у цій справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України та відмовили ТОВ "Крок Техно-Сервіс" у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат.

Тому у судів не було підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів ч. 13 ст. 129 ГПК України, на яку посилається скаржник, оскільки ця справа по суті не розглядалася та спір у ній не вирішувався, а тому й неможливо було дійти однозначного висновку про те, заперечувало чи підтримувало ТОВ "Крок Техно-Сервіс" заявлені у справі позовні вимоги та, залежно від цього, розподілити судові витрати названого товариства.