Положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо сплати авансового внеску є неконституційним

Конституційний Суд України в рамках справи № 3-368/2018(5259/18), № 2-р(ІІ)/2019 прийняв рішення, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України  положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» щодо авансового внеску.

Нагадаємо, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює порядок, строки, умови звільнення та суми сплати  авансового внеску, який необхідно сплатити для початку примусового виконання рішення: 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи (4173 грн.) та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (8246 грн.)

У конституційній скарзі скаржниця покликалась на те, що не має можливості сплатити авансовий внесок, а у зв’язку з несплатою нею такого внеску на підставі положень част. 2 ст. 26 Закону державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження. Суди не визнали таку відмову протиправною та не захистили її прав.

Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Основного Закону України в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган. У чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов’язковість. За висновком КСУ, встановлення обов’язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов’язковості.

КСУ зазначив, що держава має позитивний обов’язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов’язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов’язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291 Конституції України.

Положення частини другої статті 26 Закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, яке є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Повний текст Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-р(ІІ)/2019 доступний за посиланням.

Прочитано 436 разів