Примусова неоплачувана відпустка на час карантину: чи правомірно?

11 березня Кабмін запровадив карантин на території України на період з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року. Відповідною постановою № 211 встановлено заборону на роботу у цей період суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування, торгівельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес центрів, закладів культури, торгівельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв’язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торгівельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.

Цією ж постановою було рекомендовано центральним і місцевим органам виконавчої влади, іншим держорганам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за наявних технічних умов – роботи в режимі реального часу через Інтернет. При цьому, зверніть увагу, про відпустку без збереження заробітної плати в постанові мова не йде. 

Водночас, підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» визначено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусу, роботодавець може доручити працівнику виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати за його згодою відпустку.

Разом з тим, варто розуміти, що у разі відсутності технічної можливості у працівника продовжувати працювати, відбувається простій роботи. За ч. 1 ст. 34 Кодексу законів про працю України, що простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Час простою не з вини працівника, згідно з ч. 1 ст. 113 КЗпП України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

А, отже, відпустка без збереження заробітної плати є правом, а не обов’язком працівника, та надається лише за його бажанням, незалежно від категорії співробітника або підприємства, на якому він працює.

Якщо ж ви все-таки зіткнулися з діями роботодавця, які спрямовані на те, щоб відправити вас у відпустку примусово без збереження заробітної плати і вас це не влаштовує, то алгоритм дій наступний:

  • попросити роботодавця викласти свою вимогу в письмовій формі;
  • звернутися із листом до керівника вищого рівня, органу, відомства з докладним викладом ситуації і проханням дати оцінку та вжити заходів щодо незаконних дій вашого керівництва;
  • направити письмову заяву до Держінспекції праці про порушення ваших трудових прав і проханням провести перевірку роботодавця;
  • звернутись до профспілкового комітету;
  • звернутись до правоохоронних органів із заявою про злочин за ст. 172 КК України  (грубе порушення законодавства про працю);
  • звернутися до суду. І тут мова може йти також про стягнення з роботодавця як заробітку за час, на який вас відправили у відпустку,  так і моральної компенсації за порушені права. 
Прочитано 1494 разів