Чи можна зменшити розмір виплат працівнику у випадку вимушеного прогулу чи затримки розрахунку?

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Якщо ж спір про розміри належних звільненому працівникові сум виник - власник (чи уповноважений ним орган) зобов’язаний сплатити визначене ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника лише частково, розмір відшкодування буде визначати суд.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто, суд може зменшити розмір середнього заробітку, призначений до виплати за час затримки з вини роботодавця сум. І зробити це він може за наступних умов:

1) є спір між працівником та роботодавцем з приводу розміру затриманих виплат на день звільнення;

2) спір виник вже після сплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням;

3) суд прийняв рішення щодо часткового задоволення вимог працівника у строки, визначені ст. 116 КЗпП (у випадку спору про розмiр сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник повинен виплатити не оспорювану ним суму в день звільнення або наступного дня, якщо в день звільнення працівник не працював).

Водночас, як передбачено п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо позовні вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку були задоволені частково, суд має визначити розмір відшкодування, зважаючи на розмір спірної суми, на яку працівник мав право,частки, яку вона становила у заявлених вимогах,істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком тощо.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові є правом суду і може застосовуватись лише у разі часткового задоволення позовних вимог працівника.

Крім того, зменшити розмір відшкодування суд може у випадку виявлення невідповідності обчислення цього відшкодування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100від 08.02.1995 року. Так, у рішеннях № 65288047, №73565571 суд виявив порушення при розрахунку у вигляді множення заробітної плати за день на число календарних, а не робочих днів.

Також заслуговує окремої уваги питання щодо виплат відшкодування за час вимушеного прогулу. Зазначимо, інколи працівники можуть зловживати своїми правами, навмисно затягуючи зі зверненням до суду для збільшення суми компенсації.  Залишається дискусійним і питання виплат відшкодування при отриманні працівником в цей період допомоги по безробіттю.

Так, існувала практика, коли роботодавці для зменшення суми компенсації посилалися на п. 32 Постанови Пленуму ВСУ №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992, яким передбачалось зменшення суми виплат на розмір отриманої працівником заробітної плати на іншому місці роботи. Однак законом «Про внесення змін до КЗпП України» від 20.12.2005 року № 3248-15 відповідна норма була виключена, відтак жодних підстав для зменшення розміру виплат за певних обставин не передбачено.

Виходить,  в такій ситуації і допомогу по безробіттю, і середній заробіток за час вимушеного прогулу платитиме роботодавець. Адже за ч. 4 ст. 35 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” саме роботодавець (а не працівник, який отримав допомогу) зобов’язаний буде повернути Фонду соцстраху суму виплаченого працівникові забезпечення і вартості наданих соціальних послуг.

Підсумовуючи, варто зазначити, що судова практика у питаннях компенсації роботодавцем належних звільненому працівникові сум, доволі однозначна і тяжіє до задоволення позовних вимог звільнених працівників. Відмови у задоволенні позовів є поодинокими та є скоріше виключеннями з правил.  Так, суди зайняли сторону роботодавця лише в окремих випадках (зокрема, це рішення  №65391974, №70229677, №74329942,  №75691607).

Прочитано 348 разів