Оплата представницьких послуг іноземних партнерів – додаткове благо?

Послуги з проживання в готелі, харчування та придбання квитків не можуть належати до додаткових благ фізичних осіб-нерезидентів, оскільки, такі витрати пов`язані із господарською діяльністю підприємства.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі № 806/1071/17 (провадження №К/9901/41748/18)

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції щодо скасування податкових повідомлень-рішень (в частині повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору).

СУДОВА ПОЗИЦІЯ

Суд першої інстанції визнав послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів), оскільки такі особи не перебували у трудових відносинах з позивачем і з ними не укладалися цивільно-правові договори (угоди).

Таким чином, за висновком місцевого суду, позивач зобов`язаний був утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з отриманих фізичними особами-нерезидентами доходів у вигляді додаткових благ, оскільки вважається податковим агентом зазначених осіб.

Апеляційний суд, з яким погодився Верховний суд, скасував постанову суду першої інстанції, зазначивши, що витрати позивача  на оплату вартості проживання запрошених осіб-представників контрагентів, квитків, харчування тощо, понесені підприємством в представницьких цілях, з метою розширення ринку збуту власної продукції і залучення нових постачальників сировини, комплектуючих, тобто витрати здійснені в межах господарської діяльності та з рекламною спрямованістю.

Зокрема, судом було встановлено, що наведені представницькі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а саме:

- запрошеннями представникам підприємств - іноземних партнерів на підприємство для проведення переговорів та презентації продукції;

- наказами про організацію проведення переговорів та презентації продукції для представників підприємств - іноземних партнерів;

- програмами проведення таких прийомів;

- кошторисами витрат на проведення переговорів та презентації продукції для представників підприємств - іноземних партнерів;

- звітами про виконання заходів на проведення переговорів та презентації продукції для представників підприємств - іноземних партнерів;

-    протоколами з організації та проведення таких зустрічей;

- звітами про використання коштів, виданих під звіт уповноваженим працівникам позивача;

- фіскальними чеками про оплату відповідних послуг.

Таким чином, фізичні особи по яких відповідачем проведено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору є запрошеними партнерами підприємства, взаємовідносини з якими побудовано виключно на договірних засадах. Зазначені послуги зумовлені інтересами підприємства, що оплатило такі послуги, а не метою задоволення особистих потреб запрошених представників контрагентів, а відтак такі послуги не могли надаватися як додаткові блага. Більше того, зазначені особи не здійснювали іншої діяльності, яка передбачає отримання будь-якого доходу, в тому числі визначеного нормами Податкового кодексу України.

Відтак у спірних правовідносинах позивач не є податковим агентом, оскільки не здійснював нарахування та не виплачував доходів у вигляді вартості проживання, харчування та квитків безпосередньо фізичним особам-нерезидентам, які перелічені відповідачем в акті перевірки.

Подібну правову позицію Верховний Суд раніше висловлював у постановах від 31.01.2018 у справі № 810/583/17, від 10.06.2019 року у справі № 808/3611/16 та від 30.01.2020 у справі № 826/5591/15.

Прочитано 1436 разів